Постанова ВАСУ від 30.11.2015 року

Друк

Пошук

308

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2015 р. м. Київ К/9991/24436/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Максименка В.О.

відповідача Шила М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» та Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників (правонаступника Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012

у справі №2а-5388/11/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.06.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0001954310/0 від 28.12.2010, прийняте СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП, в частині визначення ПАТ «Креді Агріколь Банк» податкових зобов?язань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 66817,20 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 133634,40 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП №0001954310/0 від 28.12.2010 в повному обсязі; та за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на правонаступника Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт № 649/43-10/14361575 від 15.12.2010.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.1.3, п.1.15, пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, пп.4.2.6 п.4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9, пп. 11.2.1 п.11.2 ст. 11, пп.20.3.2 п.20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

28.12.2010, на підставі акта перевірки, прийнято податкове повідомлення-рішення №0001954310/0, яким визначено суму податкового зобов?язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 75329,72 грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 150659, 44 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог п. 1.3, п. 1.15, пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та, відповідно, для визначення позивачу суми податкового зобов?язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 66817,20 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 133634,40 грн., стало встановлення факту утримання позивачем податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_10, у січні 2010 року за ставкою 15 %, а не 30%.

Відповідно до пп. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що громадянам ОСОБА_6 з 26.06.2008 видана посвідка на тимчасове проживання на території України серії НОМЕР_1, ОСОБА_10 з 23.04.2009 видана посвідка на тимчасове проживання на території України серії НОМЕР_2, ОСОБА_7 з 17.04.2009 видана посвідка на тимчасове проживання на території України серії НОМЕР_3, а також, що зазначені громадяни Франції у 2010 році перебували на території України більше 183 днів, дійшли висновку, що вони є фізичними особами-резидентами в розумінні положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а відтак на них не поширюється положення п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» про подвійний розмір ставки податку з доходів фізичних осіб.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.

Платниками податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Згідно з підпунктом 1.3 статті 1 цього Закону дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі у вигляді, зокрема, доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом .

Відповідно до підпункту 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» такі доходи підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Пунктом 7.1 статті 7 цього Закону передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2, 7.4 цієї статті.

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону (пункт 7.3 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Згідно з підпунктом 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону (абзац перший пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

При цьому іноземці або особи без громадянства мають підтверджувати свій резидентський статус. Вони можуть самостійно визначити статус податкового резидента України шляхом звернення до податкового органу за місцем реєстрації в органах внутрішніх справ із відповідною заявою фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу, форма якої встановлена наказом Державної податкової адміністрації України від 5 жовтня 2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» (далі - наказ № 581).

Статус податкового резидента України таких іноземців чи осіб без громадянства підтверджується довідкою податкового органу, виданою відповідно до зазначеного наказу.

При отриманні фізичною особою резидентського статусу шляхом звернення до податкового органу і отримання від нього відповідної довідки, резидентський статус визначається на звітний податковий період (рік), а, отже, підтвердження свого резидентського статусу має здійснюватися такими особами щорічно, з податкового періоду, в якому іноземець отримав довідку.

Одним із критеріїв визначення резидентського статусу відповідно до пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є перебування іноземного громадянина на території України не менше 183 днів протягом періоду або періодів податкового року.

Перебування в України протягом 183 днів дає іноземцю право на звернення до податкового органу із заявою щодо видачі ним довідки-повідомлення, передбаченої наказом № 581.

У разі набуття іноземцем статусу податкового резидента України іноземний дохід, отриманий такою особою з джерел за межами України, є об'єктом оподаткування і сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача.

Таким чином, у разі набуття нерезидентом статусу податкового резидента України (отримання відповідної довідки) доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата), оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 відсотків). Якщо іноземець не виявив бажання підтвердити свій резидентський статус та не отримав довідки, яка є обов'язковою для підтвердження такого статусу, то його заробітна плата оподатковується за ставкою, вдвічі більшою за основну (30 відсотків).

Таке застосування норм матеріального права відповідає практиці Верховного Суду України викладеній, зокрема, у постанові від 10.09.2013 у справі за позовом ТОВ «Ренесанс Капітал» до ДПІ у Печерському районі м.Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яка є обов?язковою для застосування судами, відповідно до вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій, що працівникам-іноземцям не потрібно додатково підтверджувати свій резидентський статус у разі, якщо надані ними документи відповідають критеріям податкового резидентства, визначеним у пункті 1.20 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», є помилковими, оскільки довідка-підтверження є підставою для оподаткування зарплати іноземних громадян за основною ставкою.

За встановлених обставин податкове повідомлення-рішення №0001954310/0 від 28.12.2010 в частині визначення позивачу суми податкового зобов?язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 66817,20 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 133634,40 грн. є обґрунтованим.

Щодо порушення позивачем вимог пп.4.2.6 п.4.2 ст.4, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11, пп.20.3.2 п.20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що стало підставою для визначення позивачу суми податкового зобов?язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8512,52 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17025,04 грн., внаслідок неутримання позивачем податку з доходів фізичних осіб із вартості майна, на яке було звернено стягнення в рахунок погашення боргу за кредитним договором.

Відповідно до пп. 4.2.6 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподатковуваним доходом платника податку є частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями ст. ст. 11 та 12 цього Закону.

При зверненні кредитором стягнення на предмет застави оподатковуваним доходом фізичної особи є неповернута сума кредиту.

У разі взяття банком заставленого майна на свій баланс як основного засобу, слід вважати, що фізична особа здійснила операцію відчуження (продажу) власного майна банку.

Банк при купівлі у фізичної особи нерухомого чи рухомого майна має виконати всі функції податкового агента щодо вартості придбаного майна, зокрема нарахувати податок за нормами ст. 11 або ст. 12 Закону та сплатити (перерахувати) утриманий податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку за ставками, зазначеними у цих статтях Закону.

Відповідно до пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) до бюджету податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між АТ «Індекс-банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_9 укладено кредитний договір №-893-Н від 24.12.2007 та договір іпотеки №5857 від 24.12.2007, за яким на забезпечення кредитного договору в іпотеку передана квартира АДРЕСА_1.

У зв?язку з порушенням ОСОБА_9 зобов??язань за кредитним договором позивач на підставі виконавчого напису №1316 від 19.09.2008 та відповідно до акту державного виконавця про передачу предмета іпотеки від 15.06.2009 і Свідоцтва про придбання майна НОМЕР_4 від 31.07.2009 набув право власності на вищевказану квартиру, вартість якої згідно з експертним висновком №6 від 03.12.2008 становила 1672132,00 грн.

Оскільки, позивачем, як податковим агентом, на порушення пп.4.2.6 п.4.2 ст.4, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11, пп.20.3.2 п.20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не було утримано податок з доходів фізичних осіб з вартості вищевказаного нерухомого майна, на яке він набув право власності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачу податкових зобов?язань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8512,52 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17025,04 грн.

Однак, судами попередніх інстанцій не враховано, що чинне законодавство чітко розділяє зміст та істотні умови договорів іпотеки та договорів купівлі-продажу, тому внаслідок укладення договорів про задоволення вимог іпотекодержателя позивачем, при зарахуванні на свій баланс отриманого нерухомого майна, не було здійснено операції, що може бути прирівняна до купівлі-продажу нерухомого майна в розумінні глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного Кодексу України. Натомість, в порядку визначеному Законом України «Про іпотеку», позивач шляхом укладення відповідних договорів про задоволення вимог іпотекодержателя звернув стягнення на майно іпотекодавця.

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не містить норм, які прирівнюють укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя до договору купівлі-продажу.

Згідно п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і не матеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь.

У відповідності до п.1.15 ст.1 названого Закону податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

За змістом п.11.3 ст.11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об'єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в статті 11 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору. Сума податку самостійно сплачується сторонами (або однією стороною) договору до його нотаріального посвідчення через установи банків у сумі, визначеній податковим агентом. Нотаріус, який посвідчив договір відчуження об'єкта нерухомості, зобов'язаний надіслати інформацію про такий договір податковому органу за податковою адресою платника податку у строки, встановлені законом для податкового кварталу.

Отже, спеціальною нормою, яка регулює порядок оподаткування податком з доходів фізичних осіб операцій з відчуження об'єктів нерухомого майна, передбачено, що податковим агентом у таких правовідносинах виступає нотаріус, на якого покладено обов'язок визначення відповідної суми податку, що підлягає сплаті, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

З огляду на викладене, покладення такої відповідальності на позивача є безпідставним, у зв?язку з чим оспорювань податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 скасувати. Прийняти нову постанову. Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції №0001954310/0 від 28.12.2010 в частині визначення ПАТ «Креді Агріколь Банк» податкових зобов?язань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8512,52 грн. основного платежу та 17025,04 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун

Популярні новини